Menu
Більше 30 учасників АТО – михальчанці

Більше 30 учасників АТО – михальчанці

By In Інформація для учасників АТО, Газета «Рідний край», Новини On 12.12.2014


3c0f3c5db85712ed8632d8bef34272612d93e6e6Громада опікується ними як може.

З перших днів проведення АТО увага михальчанців прикута до подій на сході. Адже там несуть службу чимало земляків. Спочатку їх було на передньому краї чотирнадцять. Кожен з них продемонстував справжній патріотизм та мужність, що стало предметом особливої гордості: це з жодного району не було так багато представників… А потім до відчуття гордості додалося й інше – великого болю втрати: за Україну та її цілісність поклав життя представник громади Ілля Валявській…

Саме ця втрата дала поштовх до волонтерства, активізації допомоги армії, її воїнам.

– Тоді готували до відправки з 300-го полку в АТО ще п’ятьох наших земляків. Щоб захистити їх надійно, громада зібрала кошти і закупила бронежилети… Двом вони вже згодилися, а троє ще чекають на ротацію, – ділиться сільський голова Захарій Шевчук, який вважає свою громаду небайдужою і патріотичною.

На цей час з числа михальчанців вже 32 чоловік мають статус учасника АТО. Тільки 11 з них перебувать у відпустках, на лікувані в госпіталях, а всі решту – на бойовому посту.

– Шість наших хлопців – прикордонники. Не так давно відправили їх на Луганщину… Без перебільшення, через кожну сім’ю проходить біль подій, адже у селі великі родинні зв’язки: хтось комусь – брат, хтось – дядько, кум… Тому волонтерство стало для кожного звичним явищем. І щоразу, коли зі Сходу отримуємо сигнал про необхідність допомоги – оперативно реагуємо, – пояснює Захарій Іванович.

Останній вантаж відправили буквально днями. Хлопці просили бензопилу, ланцюги й продукти харчування, інші необхідні речі. Не кожного разу вантаж везуть михальчанці, буває, що й долучаються до інших.

А серед волонтерів-михальчанців сільський голова називає І. І. Пуздряка, який вже тричі доставляв вантажі землякам на передову. Остання така поїздка була на прохання Олеся Пашкевича з 31-го блокпосту. А буквально за кілька кілометрів займає бойовий пост Георгій Ковтик, трохи далі – Іван Кухарчук, Володимир Іванчук… Як не привезти їм вітання від земляків?

– Це так важливо для наших воїнів: знати, що про тебе пам’ятають, турбуються… Дуже пишаємося нашим земляком Василем Кухарчуком, який живе в Києві. Він з перших днів АТО займається волонтерством разом з дружиною. І то на дуже серйозному рівні. Тож не обминає нагоди навідати земляків – михальчанців.

До активної допомоги долучаються десятки, сотні сельчан різного віку. Якщо учні початкових класів передають свої малюнки з побажаннями вернутися додому, то старшокласники з педагогами організовують ярмарки та акції, збираючи кошти, теплі шкарпетки, продукти.

В числі найактивніших сельчан і підприємці Володимир Пуздряк, Дмитро Онищук, Лариса Шевчук, Ілля Москаль, Іван Лопушнян, інші. Кошти громада акумулює і через церкву.

Тим часом потребують реабілітації та психологічної допомоги наймолодші учасники АТО, які не встигли нічого побачити в своєму житті, а відразу ж потрапили в пекло війни. Знаючи цю проблему, сільський голова намагається хоч якось убезпечити матерів та дружин воїнів АТО, їх самих від можливих “бюрократичних ударів”, які підстерігають на кожному кроці.

– Ми, не чекаючи особливих вказівок, почали потроху виділяти ділянки під забудову учасникам АТО, які не мають житла. Адже усі вони – молоді, не встигли нічого надбати. Тож більшість потребує цієї землі вже сьогодні, а не “колись”. У нас, як і скрізь, давно вже нема вільних площ. Але якось виходимо з ситуації, вишукуємо на околицях, розробляємо нові масиви, які колись були на відшибі… Головне, щоб було сполучення, прокладена дорога, – розповідає Захарій Іванович.

Свого часу сесія сільської ради вирішила виділити таку ділянку сім’ї загиблого Іллі Валявського. А ще – землю для його сина, якою той матиме право розпоряджатися по досягненні повноліття. А відтак звернулися й інші родини учасників АТО, у яких нагальна потреба зводити житло…

– Звичайно, що не по 2 гектара, але будемо давати! – твердо каже голова.

І цим демонструє, що при бажанні можна чимало зробити для сімей воїнів, доки вони ризикуть життям на передовій. Приміром, подбати, щоб школярі, чиї батьки в АТО, харчувались безкоштовно, не чекаючи численних довідок та підтверджень статусу. Чи, приміром, допомогти зібрати урожай самотнім жінкам, які не в силі це зробити без господаря… Так само – забезпечити дровами тих, хто потребує.

Звичайно, нерідко за таким самостійним рішенням голови може з’явитися і попередження щодо порушеня закону. Але в Михальчі вважають, що, окрім законів земних, є інші – Божі.

– Головне, щоб їх не переступити!

З такою думкою важко не погодитись. Хоч випливає й інша: а може б, приймаючи закони земні, хоч трохи звіряли їх з Божими? Тоді б чимало проблем відпало автоматично. І не було б потреби будувати армію кожній людині, а про це подбала б держава…

Та поки що маємо чинити за велінням серця. І в Михальчі знову збирають новий вантаж: хоч таким чином прагнуть уділити тепла своїм бійцям.

Лариса Лєвіна

Газета «Рідний край»


About the Author

keraparat.stor

Comments are closed here.