Menu
Біженці за сходу України знайшли прихисток у Панці

Біженці за сходу України знайшли прихисток у Панці

By In Газета «Рідний край», Новини On 09.06.2015


Перший день нинішнього року для Малютіної Наталії з села Троїцьке, що на Луганщині, став одним з найстрашніших: при пологах з четвертою дитиною померла її старша сестра Валентина. Отже, троє її малолітніх дітей залишилися майже круглими сиротами, адже від батька на допомогу чекати не доводиться. Двох діточок забрала до себе Наталія, а семирічну Вікторію – Майя Бондаренко з Сторожинця, яка для покійниці була двоюрідною сестрою.

Майже цілодобово у Троїцькому тривали запеклі бої і місцеві жителі масово залишали рідний населений пункт, бо бачили, що життя там стає все небезпечніше. Люди втікали хто куди міг, навіть прилаштовувалися до незнайомців.

Ідея запросити Наталію з родиною до міста над Сіретом належить саме Майї, у якої своїх двоє синів – десятирічний Михайло та восьмирічний Денис. Звичайно, в їх вихованні бере участь чоловік і батько Андрій.

Мешкає сім’я Бондаренків у трикімнатній квартирі у мікрорайоні, неподалік центральної аптеки. Порадившись між собою, ці добрі і щирі люди вирішили надати прихисток ще й родичам з Луганщини. У лютому, завдяки волонтерам, які доправили їх до Києва, у Сторожинець переїхали гості зі сходу України і стали жити разом вже десять чоловік. Квартирна площа ледь вміщала таку кількість людей, але тут нічого не вдієш: потрібно допомогти. Бо хто інший, як не вони (Бондаренки), підтримає біженців-родичів?

У Наталії Малютіної є власна дочка – семирічна Євгенія, яка вже восени піде до школи. Двоє прийомних – шістнадцятирічна племінниця Софійка тепер закінчує районний ліцей, а дев’ятирічний племінник Сашко – третій клас. Спершу дуже непросто було їм звикати до нового місця навчання, та завдяки підтримці педагогічного колективу цього навчального закладу, однокласників, вони, як кажуть, повноправно прижилися.

– Мій чоловік, звісно, не був проти такого поповнення сімейства, – каже Майя. – Та всі розуміли, що треба вирішувати, у першу чергу, житлове питання. Тож, спершу звернулися до міської ради. Так сталося, що нашу розмову почула головний бухгалтер мерії Марія Буз й одразу запропонувала свій варіант – хату у Панці, в якій жив її брат і помер, а тепер вона стоїть без господаря.

Того ж дня переселенці зі сходу України поїхали у село, оглянули будинок і прийняли вірне рішення: оселилися у ньому. Щоправда, довелося зробити косметичний ремонт, адже будівля пустувала кілька літ. Марія Буз не взяла жодної копійки з тимчасових винаймачів житла. І живуть вони там вже майже три місяці. Луганчани відчули надзвичайно добре ставлення до них місцевих жителів: усі допомагають їм хто чим може.

– Моя сестра чесно мені зізналася, що спочатку не хотіла їхати сюди, бо боялася, як вона казала, що бандерівці її вб’ють, – розповідає Майя. – Ми з чоловіком ледве її вмовили на цей крок, а тепер вона визнає, що помилялася (так їм промивають мізки на сході) і повністю змінила свою думку, зазначаючи, що у нас живуть дуже добрі, працьовиті, співчутливі люди. Вона навіть радіє, що так сталося, що змінилося її життя.

Сільський будинок не було чим опалювати і придбати дрова допоміг лісничий Жадівського лісництва державного підприємства “Сторожинецький лісгосп” Михайло Рибак абсолютно безкоштовно. А сусіди всіляко допомагали обробити город – весна ж бо надворі, а весняний день, як відомо, рік годує.

Паралельно з улаштуванням житла, вирішували й інші проблеми. Зокрема, потрібно було оформити статус біженців, щоб отримувати від держави допомогу. Тут підсобили в управлінні праці та соціального захисту населення, де теж їх доброзичливо прийняли. У районному центрі зайнятості запропонували роботу сільського бібліотекаря у Старій Жадові. Жінка охоче погодилася, адже то – її спеціальність. Щоправда, доводиться щодня туди добиратися, але вона – щаслива.

Щоб оформити документи на опікунство – звернулися у службу у справах дітей райдержадміністрації. Комісія з питань захисту прав дитини досить швидко розглянула заяву і винесла позитивне рішення. Начальник цієї служби Наталія Косован та її колеги, як могли, підтримували родину з Луганщини, розуміючи, що для неї це – головне. Тож, завдяки їм, і було оформлене опікунство.

– Мені приємно, що нас у біді ніхто з працівників вище названих служб і підприємств не залишив, а по-материнськи щиро підтримали мене і мою родину, – підсумовує Майя Бондаренко. – Я радію з того, що моїй сестрі тут сподобалося і вона має намір залишитися назавжди. Ті непорозуміння, які існують між сходом і заходом України – все штучно надумане. Ми – єдиний народ, неподільна країна.

Емілія СЛЮСАР (Газета “Ріний край” від 22 від 29 травня 2015 року).


About the Author

Admin 2

Comments are closed here.