Menu
Діти з інвалідністю та діти з особливими освітніми потребами. Хто вони?

Діти з інвалідністю та діти з особливими освітніми потребами. Хто вони?

By In Новини On 03.12.2018


Законодавство України створює та забезпечує основи соціальної політики у сфері соціального захисту дітей-інвалідів та їхніх батьків. На виконання Конвенції ООН про права дитини в Україні прийнято Національну програму “Діти України”, закони України “Про охорону дитинства” і “Про державну соціальну допомогу дітям-інвалідам та інвалідам з дитинства”.

У Законі “Про охорону дитинства” дається визначення поняття “дитина-інвалід”. Дитина-інвалід — дитина зі стійким розладом функцій організму, спричиненим захворюванням, травмою або вродженими вадами розумового чи фізичного розвитку, що зумовлюють обмеження її нормальної життєдіяльності та необхідність додаткової соціальної допомоги і захисту.

У законі зазначається, що проведення державної політики спрямовано на реалізацію цільових програм з охорони дитинства і передбачає надання дітям пільг, переваг та соціальних гарантій у процесі виховання, навчання, підготовки до трудової діяльності, заохочення наукових досліджень з актуальних проблем дитинства.

У Законі України “Про державну соціальну допомогу дітям – інвалідам та інвалідам з дитинства” встановлюються права і гарантії дітей і батьків на отримання пенсій і соціальних допомог.

Залежно від характеру захворювання визначаються соціально-медичні класифікації дітей-інвалідів. Соціальний аспект класифікації дітей-інвалідів знаходиться у правовій парадигмі, має юридичне підґрунтя і розглядається з погляду визначення категорій дітей із функціональними змінами і патологічними станами, які дають право на встановлення інвалідності на різні терміни (на 2 роки, на 5 років, до 16-річного віку) залежно від діагнозу.

В основі цієї класифікації — перелік медичних показань, що дають право на отримання соціальної пенсії дітям-інвалідам віком до 16 років, що затверджено спільними наказами Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства праці та соціальної політики та Міністерства фінансів України № 482 від 04.12.2001р. та N 454/471/516 від 08.11.2001.

Так, до переліку медичних показань, які дають право на отримання соціальної пенсії на термін до досягнення 16-річного віку входять такі патологічні стани, як: стійко виражені паралічі або глибокі парези однієї і більше кінцівок, стійкі генералізовані гіперкінези, виражені порушення координації; олігофренія або недоумство різного генезу, що відповідає ступеню ідіотії або імбіцильності; відсутність або сліпота одного ока; патологічні стани, які виникають при відсутності або вираженій недорозвиненості життєво важливих органів, що призводить до стійкого порушення функцій; виражені стійкі необоротні порушення опорно-рухового апарату; недостатність функцій залоз внутрішньої секреції; глухота та ін. (всього 23 назви).

Показанням для визначення інвалідності у дітей є патологічні стани, які виникають при уроджених спадкових, здобутих захворюваннях та після травм. Питання про встановлення інвалідності розглядається після проведення діагностичних, лікувальних та реабілітаційних заходів. Рішення про визнання дитини (підлітка) інвалідом в Україні приймають республіканська, обласні, міські, спеціальні дитячі лікарні та відділення (ортопедо-хірургічне, відновного лікування, неврологічне, психіатричне, туберкульозне, пульмонологічне, отоларингологічне, офтальмологічне, урологічне, нефрологічне та ін.). Своєрішення спеціалісти фіксують у карті стаціонарного хворого, консультативному висновку або витягу з історії хвороби. Консультативний висновок (витяг) видається на руки батькам (опікуну) дитини(підлітка) – інваліда для лікарсько-контрольної комісії (ЛКК) лікувально-профілактичних закладів за місцем проживання дитини. Медичний висновок оформлюється ЛКК дитячих лікувально-профілактичних закладів.

Категорія дитячої інвалідності зумовлює специфіку медичного патронажу: загальномедична допомога, догляд медичної сестри вдома, лікування у лікарні. Програми медичного страхування у багатьох країнах світу передбачають оплату ліків і різні медичні послуги. Програми соціально-медичної реабілітації забезпечують вибір і використання різнобічних допоміжних засобів:

  • протезів (пристроїв, які повністю чи частково замінюють відсутні частини тіла і відновлюють, наскільки це можливо, порушену функцію);
  • ортопедичних засобів (терапевтичних пристроїв, які не тільки пасивно підтримують певні суглоби, але також полегшують, поліпшують і контролюють функціональну роботу порушених органів);
  • технічних засобів (пристроїв, які компенсують функції, що з різних причин більше не діють або діють ненормально внаслідок фізичних чи сенсорних порушень: спеціальних виделок, ложок, тарілок, чашок, туалетів, сходинок, пандусів та ін.; спеціальних апаратів для дітей з частковою втратою зору і слуху).

Допоміжні засоби і пристрої полегшують життя дитини, допомагають її інтеграції у середовище своїх однолітків.

Сім’ям дітей-інвалідів забезпечується право на грошову допомогу на догляд за дитиною-інвалідом до досягнення нею 16-річного віку обсягом у 100 % мінімальної заробітної платні, яке визначається в Законі “Про державну допомогу сім’ям з дітьми”, соціальну пенсію дітям-інвалідам віком до 16 років, дітям-інвалідам — у разі втрати годувальника до 18 років — в Законі “Про пенсійне забезпечення”.

Певні гарантії жінкам, які мають дитину-інваліда, закріплені у Кодексі законів про працю. Матерям таких дітей забороняється відмовляти при прийнятті на роботу, знижувати заробітну платню і звільняти з роботи. Обов’язковим є працевлаштування цих жінок у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору (ст. 184).

Українське законодавство визначає норми, що регулюють діяльність суспільства стосовно дітей” яким встановлено інвалідність і які мають вади психофізичного розвитку. Найбільш важливими з них є захист прав дитини на освіту, охорону здоров’я, пенсійне забезпечення, матеріальну допомогу, соціальний патронаж, доступ до комунікації та об’єктів матеріального оточення.

Водночас сьогодні існує досить серйозне тлумачення та визначення дітей з особливими освітніми потребами. Хто вони?

В основних законодавчих актах та  інших нормативно-правових документах про соціальний захист дітей, їх освітні потреби  зустрічаються такі терміни, як діти, які потребують корекції фізичного або розумового розвитку та особи, які мають вади у фізичному чи розумовому розвитку і не можуть навчатись у масових
навчальних закладах

Один з останніх нормативних документів (наказ Міністерства освіти і
науки України № 691 від 2 грудня 2005 року «Про створення умов щодо
забезпечення права на освіту осіб з інвалідністю») використовує ряд
термінів, таких як «діти з особливими освітніми потребами», «молодь з
інвалідністю», «діти з тяжкими порушеннями розвитку», «діти з обмеженими
можливостями здоров’я».

Взагалі законодавство   України   з   питань   реабілітації   осіб  з інвалідністю  ґрунтується  на Конституції України і складається   із   Законів України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні», “Про  державні соціальні  стандарти  і  державні соціальні гарантії”, “Про  основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні”,   “Про   соціальні  послуги”,  інших нормативно-правових  актів,  що  регулюють  правовідносини  у  цій сфері.

Усі ці терміни відображають медичну модель, яка «розглядає ваду здоров’я
як характеристику особи, що може бути викликана хворобою, травмою чи
станом здоров’я» і, відповідно, потребує медичного чи іншого втручання з
метою «корекції» відповідної проблеми особи. Природно, що реакцією
суспільства в контексті медичної моделі є забезпечення лікування,
реабілітації та соціальної допомоги, такої як спеціальна освіта та
пенсія. Іншими словами – ставиться мета зробити життя людини з
особливими потребами до певної міри «нормальним», забезпечивши їй,
наприклад, економічні та освітні можливості.

Із часу ратифікації Україною в 1991 році Конвенції ООН про права дитини
все більшого визнання та поширення набуває соціальна модель, більше
пов’язана з дотриманням прав людини. На противагу медичній моделі
соціальна модель «розглядає ваду здоров’я як соціальну проблему, а не як
характеристику особистості», оскільки вона (проблема) створена
непристосованістю оточення, включаючи ставлення до людей з особливими
потребами та виробничі норми, архітектурну безбар’єрність і транспорт.
Така модель спрямована на зміни в суспільстві таким чином, щоб воно
забезпечувало рівну участь своїх громадян у здійсненні своїх прав і
давало їм таку можливість.

Велику роль у здійсненні таких змін в українському суспільстві
відіграють неурядові організації, включаючи організації батьків дітей з
особливими освітніми потребами. Завдяки їхній діяльності все більшого
поширення набувають терміни, які зміщують акцент з вад/відхилень
розвитку (діти-інваліди, неповносправні, діти з вадами розвитку тощо) на
більш позитивні терміни – діти з особливими освітніми потребами, діти з
особливостями психофізичного розвитку тощо.

Усе ширше сьогодні почали використовувати термін «діти з особливими
освітніми потребами», який робить наголос на необхідності забезпечення
додаткової підтримки в навчанні дітей, які мають певні відхилення в
розвитку.

І дещо про інклюзивну освіту…

При визначенні терміна «інклюзивна освіта» були проаналізовані
визначення, які містяться в головних міжнародних документах: Стандартних
правилах урівняння можливостей інвалідів ООН, Декларації прав дитини
ООН, Саламанкській декларації та Програмі дій з навчання осіб з
особливими потребами, міжнародних консультаціях із питань раннього
навчання дітей з особливими освітніми потребами, а також у вітчизняних
документах – Програмі науково-педагогічного експерименту «Соціальна
адаптація та інтеграція в суспільство дітей з особливостями
психофізичного розвитку шляхом організації їх навчання в
загальноосвітніх закладах», проекті Положення про організацію
інтегрованого навчання дітей з особливими потребами в загальноосвітніх
(дошкільних) навчальних закладах.

З метою розвитку спільного розуміння інклюзивної освіти пропонуємо такий
термін, який базується на тлумаченні, викладеному в матеріалах
Саламанкської декларації та Програмі дій з навчання дітей з особливими
освітніми потребами:

Інклюзивна освіта – це система освітніх послуг, що базується на принципі
забезпечення основного права дітей на освіту та права навчатися за
місцем проживання, що передбачає навчання в умовах загальноосвітнього
закладу. З метою забезпечення рівного доступу до якісної освіти
інклюзивні освітні заклади повинні адаптувати навчальні програми та
плани, методи та форми навчання, використання існуючих ресурсів,
партнерство з громадою до індивідуальних освітніх потреб і різних стилів
навчання дітей з особливими освітніми потребами. Інклюзивні освітні
заклади повинні забезпечити спектр необхідних послуг відповідно до
різних освітніх потреб таких дітей.

Термін «інклюзія» є відмінним від терміна «інтеграція» за своїм
концептуальним підходом. Зокрема документ «Міжнародні консультації з
питань навчання дітей з особливими освітніми потребами» зазначає, що
«…інтеграція визначається як зусилля, спрямовані на введення дітей у
регулярний освітній простір. Інклюзія – це політика та процес, який дає
змогу всім дітям брати участь у всіх програмах». Відмінність у підходах
полягає у визнанні того факту, що ми змінюємо суспільство, щоби воно
враховувало й пристосовувалось до індивідуальних потреб людей, а не
навпаки.

Окремою формою інтеграції можна вважати навчання дітей з особливими
освітніми потребами у спеціалізованих класах загальноосвітньої школи.
Проте це не можна називати інклюзією. Практичний досвід такого навчання
показує, що однолітки не починають частіше спілкуватися з дітьми з
особливими освітніми потребами, що є однією із беззаперечних переваг
інклюзивного навчання.

Просте фізичне включення дітей з особливими освітніми потребами в
загальноосвітній простір також не є інклюзією. Досвід такого навчання
засвідчив, що в разі нездатності педагогів організувати навчальний
процес таким чином, щоби враховувались індивідуальні потреби кожної
дитини, такі діти не брали участь у навчальному процесі і, як наслідок,
знижувалась їхня мотивація до навчання та погіршувались навчальні
результати.

Ураховуючи вищезазначене, можна стверджувати, що інклюзія передбачає
особистісно зорієнтовані методи навчання, в основі яких – індивідуальний
підхід до кожної дитини з урахуванням усіх її індивідуальних
особливостей – здібностей, особливостей розвитку, типів темпераменту,
статі, сімейної культури тощо.

Соціальні реформи можуть бути складним процесом. Щоб досягти успіху,
реформатори або впроваджувачі змін повинні бути не лише сильними,
відданими та наполегливими особистостями, а й знати основні принципи
успішного впровадження змін. Ці знання допоможуть у розумінні, чому одні
люди сприяють змінам, а інші протистоять їм; чому зміна, яка здається
такою необхідною для батьків, не знаходить їхньої підтримки; чому після
одного-двох років успішного впровадження зміни все повернулось назад, та
інше.

За відсутності ресурсів і традиції громадянської активності батьки
більше миряться з тим, що є в дійсності, і лише деякі батьки знаходять у
собі сили та відвагу, щоби поставити запитання: «А чому саме так?». Це
можна зрозуміти, і таке примирення з існуючою ситуацією також дає свої
результати – удається отримати певні довідки, пільги, домовитися з
керівництвом школи про прийом твоєї дитини тощо. Але невимогливість
часто призводить до покірного прийняття неприйнятних умов. Ситуація стає
більш складною, коли батьки не знають, що така ситуація може бути
неприйнятною для їхніх дітей.

Наша держава зробила чимало врозвитку системи спеціальної освіти і ціздобутки є дійсно дуже важливими та потрібними, це велике досягнення таблаго для дітей з інвалідністю та дітей з особливими освітніми потребами. І сьогодні ще так мало людей знають про іншу альтернативу форму виховання – асаме, про інклюзивну освіту, яка передбачає, що діти з особливими потребаминавчаються в найближчій школі, залишаючись у сім’ї, а не в інтернаті, іпри цьому загальноосвітній заклад має забезпечити таких дітей усіма необхідними ресурсами!

І в такому випадку в батьків було би праводійсного вибору, яке б вони здійснювали, будучи поінформованими,отримавши консультації фахівців і виходячи з найкращих інтересів своїх дітей.

 


About the Author

Admin 2

Comments are closed here.