Menu
Сповідь матері Героя Іллі Леонтія…

Сповідь матері Героя Іллі Леонтія…

By In Інформація для учасників АТО, Новини On 24.12.2014


leontiy_davidivka2-210x300Яким він сином був…

Регіна Вікторівна Леонтій зустрічає нас біля печі у своїй небагатій, але такій по-родинному затишній оселі. Жінка варить їсти – для себе і сина, про якого турбується до сьогодні, хоч він вже не молодий. Бо син має інвалідність.

Руки Регіни Вікторівни тремтять, але жінка намагається бути люб’язною, посміхається…

– Це – від нервів, – пояснює. – Після смерті Іллі геть занепала духом і здоров’ям. Тому на певний час покинула рідний дім і жила у дочки. Вона мене трохи поставила на ноги… Маю трьох синів і двох дочок. Їх виховувала сама…

Жінка досягає з шафи невеличку скриньку. Звідти дістає фотографію Іллі.

– Дивіться, який він був файний! – показує нам фото. – Нема й дня, щоб я не згадала про сина. Бо він був таким милосердним, добрим… Мій любимий син…

«Коли народила його, син не плакав, а посміхався»

Мати-героїня пригадує, як дала світові Іллю:

– Це була неділя, 28 липня 1975 року. Народжувала у Чудеї, о четвертій годині, після обіду. Пологи далися важко, бо він родився не головкою вниз, а ніжками. Пам’ятаю: мені дали його на руки, а він… посміхається. Не плаче, а посміхається…

Згодом Ілля пішов у школу. Був старанним учнем, слухняним. І справедливим. Коли його батько завів собі іншу жінку, вона приходила до нього до школи, просила називати себе «мамою». Ілля ж від неї постійно утікав. І говорив, що вже має маму. Ту, яка сама ростила п’ятеро дітей…

Згодом Ілля закінчив Чернівецький будівельний технікум. Там навчився все робити: і будувати будинки, і робити ремонти, і копати криниці… Допомагав односельчанам, їздив на заробітки у Москву. Брався за будь-яку роботу. Тому його любили всі… Ви б бачили, скільки людей прийшло на похорон Іллі, десь з півтисячі. І районна влада, і військові, і жителі Череша та Давидівки, і з сусідніх сіл…

Трьохрічний внук запитує: «Коли тато повернеться додому?»

У отчому домі Ілля проживав до армії, а згодом, після одруження, переїхав у Давидівку. Там побудував невеличкий будинок на дві кімнати, сарай, літню кухню. Мав багато планів на майбутнє…

Син ніколи не ображав дружини Світлани, дуже любив дітей, яких є аж четверо. Усі вони, як дві краплі води, схожі на тата. Радію, коли внуки приходять до мене, бо впізнаю у них сина…

18-річний Михайло нині навчається на лікаря-ветеринара у Кіцмані, Христинка та Назарчик навчаються у школі, а наймолодшому Мар’янчику виповниться тільки 3 рочки. Мар’ян так любив йти на ручки до Іллі. Мабуть, відчував його турботу і любов… А тепер постійно запитує: «Коли тато повернеться додому?». Світлана ж відповідає: «Він на небесах. Приглядає за вами згори. Ми колись зустрінемося з ним…».

Перед від’їздом у зону АТО Ілля дав настанову старшому сину: «Маю надію на тебе, бо ти – найстарший»

Ілля ніби передчував, що на фронті з ним трапиться щось недобре. Коли його мобілізували, він, прощаючись, сказав: «Йду, але не знаю, чи повернуся додому». А найстаршому Михайлику дав настанову: «Маю надію на тебе, бо ти – найстарший». До мене ж перед самим від’їздом не зайшов. Мабуть, не хотів рвати мені серце. Бо я дуже плакала, коли прийшла повістка… А перед його гибеллю передчувала нещастя. Бо Ілля довго не дзвонив. Раніше ж завжди телефонував із зони АТО, заспокоював: «Все добре, не переживайте». Ніколи не скаржився…

У зоні АТО Ілля служив рядовим солдатом. Загинув 17 червня цього року поблизу міста Щастя, що на Луганщині. Рік не дожив до свого 40-річного ювілею… Кажуть, що на БТРі потрапив у засідку. І що перед смертю просив допомоги, але вороги навіть не дали йому води напитись…

«Любуюся ним у сні: «Який ти файний!»

Нема більше Іллі… Хто мені зараз буде допомагати, хто скаже тепле слово? Куди не йду, все про нього нагадує… А нещодавно Ілля мені наснився. Любуюся ним: «Який ти файний! Чого не приходиш до мене?». А він: «Бо нема часу, у мене – робота». Я хотіла його затримати, але він наполягав: «Мамо, я вже йду, бо мене чекають…». Мабуть, таким чином хотів нагадати про себе. Що вдієш, така доля…

Добра згадка

Михайло Боднарюк, Череський сільський голова:

– Ілля виріс у нашому селі. Був дуже доброю, порядною та працелюбною людиною. Завжди приходив на поміч односельчанам, бо вмів робити практично все… Регіна Вікторівна самотужки виростила п’ятьох дітей, але вони виросли добрими людьми, які вже створили свої сім’ї. Стараємося не забувати про самотню літню жінку – на зиму завезли їй дрова…

Загиблий Ілля – Герой, тому його не забудуть ніколи. На одному із засідань виконкому ми вирішили перейменувати вулицю, де він народився і виріс. Нині вона – не Березова, а ім. Іллі Леонтія. А до річниці смерті (до червня наступного року) плануємо встановити меморіальну плиту з мрамуру, можливо, на школі, де Ілля Леонтій навчався, а, може, в центрі села. Там вигравіюють інформацію про те, що уродженець Череша віддав своє життя за територіальну цілісність та соборність України.

Олеся ДЛУЖАНСЬКА

Газета “Рідний край”

 


About the Author

keraparat.stor

Comments are closed here.