Menu
Учаснику Дебальцівського котла – квартиру. Такий подарунок вручили у світле свято Хрещення Господнього жителю Ропчі Миколі Лунгуляку

Учаснику Дебальцівського котла – квартиру. Такий подарунок вручили у світле свято Хрещення Господнього жителю Ропчі Миколі Лунгуляку

By In Інформація для учасників АТО, Новини On 20.01.2017


Свого часу він став на захист України і нарешті відчув підтримку держави та вдячність за свій подвиг. У світле свято Хрещення Господнього учаснику АТО Миколі Лунгуляку з Ропчі вручили корінець ордеру на квартиру під щирі оплески його односельчан.

Після Священної Літургії та освячення води до громади звернулися голова райдержадміністрації Ярослав Бартош, заступник голови районної ради Володимир Філіпович та Ропчанський сільський голова Ілля Олар. Вони привітали присутніх із подвійним святом – церковним і нагородженням місцевого героя, який протягом року – з 2014 по 2015 роки – відстоював інтереси України на сході нашої держави, отримав серйозні поранення і навіть пройшов через Дебальцівський котел…

Також представники районної влади вручили йому цінні подарунки, а місцевий священик – ікону, і закликали усіх молитися за мир в Україні.

Відтепер Микола Лунгуляк мешкатиме у квартирі площею 120 квадратних метрів у рідному селі. Для цього представники сільської ради переобладнали приміщення колишньої початкової школи.

– Чекав цієї миті з 2015 року, – стверджує молодий захисник. – До цього часу практично не користувався пільгами, які гарантує держава учасникам бойових дій. Лишень – з оплати за електроенергію (пільгою у розмірі 75%).

Микола – ровесник незалежності України і, як переконалась, є достойним її сином. Бо став на захист Батьківщини у найбуремніший період неоголошеної війни з Росією – був призваний під час ІІ хвилі мобілізації ще в травні 2014 року. Вдома на Миколу залишилася чекати багатодітна сім’я – батьки, двоє братів і сестра.

– Спочатку мене відправили служити у 24-у окрему механізовану бригаду, – розповідає учасник АТО. – Після двохтижневого (!) навчання у м. Яворів Львівської області, направили у зону АТО. Там виконував обов’язки снайпера у Краснолиманському районі, Сіверську та Сіверодонецьку Донецької області. А згодом я служив у с. Дмитрівка Новоайдарівського району Луганської області. Там і отримав серйозні поранення голови та спини, в результаті чого мене відправили на лікування у військовий госпіталь, що у Львові.

Про трагічну ніч, в яку потрапив під обстріл, Микола Лунгуляк пам’ятає все в деталях.

– Ми знаходилися лише за 30 кілометрів від державного кордону з Росією і саме з території сусідньої держави по нас почали гатити за допомогою артилерії, зокрема «Смерчів», – пригадує захисник. – Не мали права застосовувати зброю у «відповідь», адже це могло призвести до повномасштабної війни з Росією. Обстріл розпочався о 10-ій годині вечора і тривав цілу ніч. Вранці усе село Дмитрівка було у вогні. Багато хлопців загинуло, не менше було поранених. «Найважчих» відвозили у госпіталь у Новоайдар, а тих, хто зміг витримати дорогу, – до Львова. Серед останніх був і я – мене зачепило вибуховою хвилею…

Та на цьому не завершилися усі випробування нашого земляка. Після двохтижневого лікування його перевели у 128-у гірсько-піхотну бригаду з м. Ужгород Закарпатської області і знову відправили у зону АТО. Місяць він виконував військовий обов’язок у Артемівську Донецької області, а у січні 2015 року його направили у Дебальцевого. До горезвісного котла залишався місяць…

– Наприкінці лютого бойовики взяли українських військових у кільце, – розповідає Микола. – І хоч розвідка інформувала нас про це, але керівництво все заперечувало. Наказували не зрушити з місця, бо ми охороняли стратегічний об’єкт – залізницю, яка з’єднувала багато населених пунктів. І якщо у січні нас обстрілювали, здебільшого, з мінометів, і то – час від часу, то у лютому – практично цілодобово (з «Ураганів», «Градів»). До певного часу ми захищались. Доки вистачило набоїв (через кільце боєприпаси у Дебальцево не міг довезти ніхто). Тоді дали команду: «пробивати» собі вихід. Нашу колону обстрілювали з усіх боків, горіли БТРи та БМП… Але найбільше постраждали ті, хто йшов пішки. Багато поранених по дорозі просто… замерзли. Колона техніки не мала права зупинитись, щоб підібрати поранених, – було б більше втрат… Одного бійця із мого екіпажу смертельно поранили ще до того, як він сів у БТР. Одного пораненого ми везли у кабіні… Тоді загинуло багато знайомих. Вони були родом з інших областей… На виході з кільця нас зустрічали автомобілі швидкої допомоги, медики реанімували важкохворих, розвозили у госпіталі…

За заслуги Миколу Лунгуляка нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

Нині хлопець працює в охоронній агенції «Тигр», хоч за спеціалізацією є електриком. Мріє створити свою сім’ю і у злагоді зажити у мирній, процвітаючій державі – Україні.

Олеся ДЛУЖАНСЬКА

Фото з Дмитра ЯКОВІЦИ

Газета «Рідний край» № 3 від 20 січня 2017 року.


About the Author

Admin 2

Comments are closed here.