Menu
Ярослав Бартош у зоні АТО зустрівся з військовослужбовцями зі Сторожинеччини

Ярослав Бартош у зоні АТО зустрівся з військовослужбовцями зі Сторожинеччини

By In Інформація для учасників АТО, Газета «Рідний край», Новини On 26.12.2014


10649533_746606735426720_517672477164912348_nНещодавно у зону АТО з району було відправлено черговий гуманітарний вантаж, який супроводжували голова райдержадміністрації Ярослав Бартош та заступник голови райради Іван Патарак. Після повернення ми попросили їх поділитися враженнями про поїздку.

Ярослав Бартош: “Передусім хочу подякувати краянам, які уже не перший раз організували збір для наших воїнів, які перебувають нині у зоні АТО. Це – найбільш благородна, християнська та патріотична місія. Бо там, на сході України, – наші діти, сини, брати, наші співвітчизники відстоюють соборність і майбутнє України.

Цього разу на наше звернення відгукнулися багато людей, в тому числі й церковні громади. І, зокрема, активну участь взяли церкви нашого краю, які приналежні до Московського патріархату. За такий благодійний крок вдячний благочинному району, настоятелю церкви Святого Юрія, що у Сторожинці, о. Василю, а також настоятелям українських православних церков, які підпорядковані Київському патріархату, отцям Михайлу та Петру з Сторожинця, а також о. Петру з Банилова-Підгірного, котрі не вперше підставляють плече благодійній справі. І це – знаково, коли такі речі проходять під егідою священиків, душпастирів, незалежно від того, до якої конфесії вони належать. Це красномовно говорить про ще одне: в час спільного лиха наші краяни згуртовуються, в тому числі і завдяки душпастирям. Окрему подяку хочу висловити дітям, які внесли свою лепту у цей гуманітарний вантаж.

Загалом благодійної допомоги набралось до дев’яти тонн. Тому була необхідність залучити до транспортування дві вантажних автівки. В цьому підсобили підприємці, які підтримали фінансово, транспортом – депутат районної ради Роман Пік з Великого Кучурова, а пальним забезпечили постійні благодійники з держлісгоспу, а також небайдужі підприємці.

Вже за Полтавою відчувалось: під’їжджаємо до зони АТО – на дорозі зустрічались колони військової техніки, котра їхала в напрямку Донбасу. Наш маршрут був вибраний таким чином, що пролягав через Донецьку область, а відтак – Луганську. Таким чином, виїхавши у середу під вечір зі Сторожинця, у п’ятницю зранку ми вже були на першому блок-посту під Слов’янськом. Тут ми зустріли наших військових, які саме чергували. І зрозуміли, що в’їжджаємо в зону бойових дій. Дорогою бачили і зруйновані будівлі, і обезлюднені поселення… Люди, з якими зустрічались там, перебувають у відчаї і шоці від того, що відбувається у них на малій батьківщині. Звісно, у день Святого Миколая ми не могли залишити без подарунків як наших воїнів на блок-посту, так і місцевих жителів, з якими випадково зустрілись.

А у Сєвєродонецьку на центральній площі на нас чекав голова Луганської облдержадміністрації Геннадій Москаль, до речі – наш земляк.

На центральній площі цього міста відбулась дуже задушевна зустріч, в якій взяли участь місцеві діти. Для них були приготовлені подарунки (600 із них малечі дісталось від жителів нашого району). До речі, збір подарунків організували медичні працівники Сторожинеччини. Треба було бачити радість на обличчях тих дітей, які вперше побачили вертеп у виконанні львівських артистів сцени. З нами була й група волонтерів з Буковини.

Лихо об’єднало людей всієї країни, вилившись у волонтерський рух потужної сили, чого, мабуть, не могли передбачити кремлівські стратеги. Люди нерідко останнім діляться, щоб допомогти війську.

А згодом ми подались в частину, де служать буковинці і, в тому числі, наші сторожинчани. Зустріч була неймовірно радісною. Там застали волонтерів з Чернівців, Заставнівщини.

Під час спілкування з військовими помітив: ніхто з них не скаржився на незгоди, ніхто не висловлював сумніву стосовно свого перебування на сході країни. Вони всі говорили тільки про одне: дуже чекають на наказ іти вперед. Неозброєним оком було помітно: наші військові мають високий бойовий дух, почуття патріотизму.

Ми з ними провели фактично добу. Я зустрічався з хлопцями із Давидівки, Банилова-Підгірного, зі Сторожинця… На жаль, в той час михальчанці перебували на іншому блок-посту… Але телефоном із ними вдалось поспілкуватись.

Нам доводилось бачити хлопців у час відпочинку. Біля кожного з ліжок – їхня зброя. Але на ранок поступила команда і через якийсь час ми побачили зовсім інших хлопців в обладунках, зі зброєю в руках… Вони на трьох БТРах виїхали на блок-пости на бойове чергування.

Кілька вражень, спостережень. Нині люди на Донбасі переживають шок. Про що можна говорити, якщо тільки тепер у Сєвєродонецьку з’явився сигнал українських телеканалів. Тільки тепер у Лисичанську з’явилось кабельне телебачення, яке демонструє українські канали. Обмеження інформації і зомбування людей на Донбасі були потрібні тим, хто нині хоче розірвати Україну на шматки.

Ось були у нас представники з Луганщини і в розмові з нами запитали: чому так вийшло – у вас школи, лікарні – на порядок кращі, ніж у нас? Хоч у нас – промисловий регіон. А вони відвідали гімназію у Красноїльську, міську школу-інтернат. А я дав зустрічне запитання: чи знаєте ви хоча б одного відомого олігарха – мільярдера з Буковини? От і вся відповідь: там, очевидно, цупили з державної казни, як могли”.

Іван Патарак: “Це була моя перша поїздка на схід України.

Ситуація на тих землях складна, напружена, люди постійно відчувають страх за життя. Ми спілкувалися з багатьма людьми і, в тому числі, з чиновниками. Наприклад, військовий комісар з Сєвєродонецька розповідав, що його двічі виводили на розстріл, та йому дивом пощастило вберегтися. Потім він виїхав, а повернувся тоді, коли вже наші війська контролювали цю територію знову. Там немає міліції у нашому розумінні цього поняття.

Однозначно: наші бійці – молодці. Ми були у 80-ій аеромобільній бригаді ВДВ і пересвідчилися, що хлопці серйозно підходять до справи, вони – справжні воїни і готові воювати, щоб звільнити Україну від окупантів, і боротися з тероризмом до переможного кінця. Військовослужбовці, в тому числі і завдяки волонтерам, забезпечені всім необхідним.

Тепер ми ставимо перед собою мету зібрати кошти хоча б на один тепловізор, а це приблизно 70-80 тисяч гривень. Це дійсно потрібна річ, адже забезпечує можливість швидкого реагування на загрозу. Саме її попросили наші земляки. Тож, звертаюся до людей долучитися і протягом двох-трьох тижнів передати апарат у зону АТО.

Крім цього, необхідні прилади нічного бачення, приціли, кевларові каски тощо. Цього всього у нас немає і потрібно закупити за кордоном. Тендери та різні бюрократичні процедури гальмують процес, навіть якщо є кошти.

Ми не маємо всієї повноти інформації і картини того, що там відбувається. Наші військові дійсно готові захищати, служити Батьківщині, у них панує високий дух патріотизму і прагнення перемоги, а, отже, миру. Побачивши все на власні очі, аніскільки не засумнівався у нашій перемозі. Уся Україна допомагає. І у цьому наша сила.

А військові найбільше потребують ротації. І це зрозуміло, адже будь-яка людина, перебуваючи у таких умовах, хоче приїхати додому, побачитися з рідними. Є частина бійців, для яких служба – це просто життя, і вони готові воювати, скільки треба.

Військові дуже потребують уваги. Це для них один з основних моментів. Те, що ми приїхали, поспілкувалися, подякували за службу, передали вітання від родин, знайомих, друзів – для них найважливіше. А у другу чергу – те, що привезли харчі, теплий одяг і взуття, предмети першої необхідності. Військовослужбовці переконані, що їхня служба є немарною і вони роблять благородну справу.

Часто рідні навіть не знають, що є волонтерський рух, що хтось займається проблемами бійців. Користуючись нагодою, наголошу: звертайтеся у районну раду та районну державну адміністрацію – чим зможемо – допоможемо. Також діє програма “Турбота”, яка передбачає матеріальну допомогу. Сприяємо й придбати дрова за пільговою ціною, влаштувати дітей у дитячий садочок. Крім цього, учні батьків-бійців АТО безкоштовно харчуються у шкільних їдальнях. Словом, все, що можемо на районному рівні – максимально робимо”.

Газета «Рідний край»


About the Author

keraparat.stor

Comments are closed here.