Menu
Захворюваність на дифтерію в Україні у 2019 році, як вберегтися

Захворюваність на дифтерію в Україні у 2019 році, як вберегтися

By In Новини, Роз'яснення On 05.11.2019


Як інформує Сторожинецький районний відділ лабораторних досліджень,           протягом останніх дев’яти років в Україні щорічно реєстрували поодинокі випадки дифтерії (за винятком 2017 р.). У 2010–2018 рр. загалом зареєстровано 56 хворих на дифтерію, з них 12 дітей та 44 дорослих.  Летальних випадків не зафіксовано.

У 2019 р., станом на 29 жовтня, зареєстровано 20 випадків дифтерії, зокрема п’ять підтверджених лабораторно: по одному випадку у мешканців Луганської, Хмельницької, Тернопільської, Закарпатської областей та м. Київ. Також зафіксовано 14 імовірних випадків дифтерії серед контактних осіб у Закарпатській області та один у м. Київ. Ці випадки визначено як імовірні за клінічними та епідеміологічними критеріями, а випадок у мешканки Києва — за клінічними. Лабораторні дослідження на підтвердження/спростування імовірних і можливого випадків тривають.

У 2019 р. по одному випадку зареєстровано у лютому (Луганська обл.) та серпні (Хмельницька обл.). Решту 18 випадків зафіксовано у жовтні. Із зареєстрованих 2019 р. хворих на дифтерію 19 — дорослі. За локалізацією ураження — у Луганській області виявлено дифтерію ока, у решті випадків — дифтерію зіву/мигдаликів. За результатами бактеріологічного обстеження у хворого в Києві виявлено Corynebacterium ulcerans, у 18 інших випадках — Corynebacterium diphtheriae. Лабораторні дослідження ще одного випадку тривають. Протидифтерійну сироватку вводили шести хворим: по 20 000 МО — хворій з Луганської області й чотирьом хворим із Закарпаття і 30 000 МО — хворій з м. Київ.

Дифтерія — це гостре інфекційне захворювання з повітряно-крапельним механізмом передавання, що характеризується місцевим фібринозним запаленням (переважно слизових оболонок ротоглотки) та явищами загальної інтоксикації з переважним ураженням серцево-судинної та нервової систем, нирок.

Причини дифтерії

Збудником є дифтерійна паличка (коринебактерія), яка виробляє екзотоксин. Стійка до дії різних чинників. У зовнішньому середовищі може зберігатися до 15 діб. Токсин, який виділяє паличка, в зовнішньому середовищі нестійкий. Інкубаційний період захворювання — від 3 до 10 днів.

Джерело інфекції — хвора людина чи носій Corynebacterium diphtheriae, які виділяють токсигенні штами збудника.

Шляхи передавання інфекції

Дифтерія передається найчастіше повітряно-крапельним шляхом. Факторами передавання також можуть бути предмети побуту (посуд, іграшки). Захворювання проявляється у вигляді ангіни, коли у горлі утворюються плівки, що можуть ускладнювати дихання та ковтання.

Симптоми дифтерії

Клінічна картина захворювання залежить від локалізації патологічного процесу, його поширеності, ступеня токсикозу чи обтурації дихальних шляхів, наявності та характеру ускладнень, супутніх захворювань та приєднання вторинних інфекцій.

Захворювання на дифтерію може мати такі прояви:

  • біль у горлі;
  • підвищена температура, лихоманка;
  • набряк слизової оболонки ротоглотки;
  • наліт на мигдалинах сірого кольору, осиплість голосу;
  • набряк шиї;
  • збільшення шийних, підщелепних лімфатичних вузлів.

Виділяють різні форми захворювання.

Дифтерія носа: серозно-геморагічні, гнійні чи гнійно-геморагічні виділення з носа, незначне поширення фібринозних плівок (в основному перетинка носа).

Дифтерія глотки: найчастіша форма; неприємний запах з рота, біль у горлі, труднощі під час ковтання, слинотеча, збільшені болючі регіональні лімфатичні вузли, у тяжких випадках — масивний набряк м’яких тканин шиї (bull neck, бичача шия). Фібринозні плівки, спочатку білі, потім сіро-коричневі, з’являються впродовж 2–3 днів, укривають піднебінні мигдалики, задню стінку глотки, м’яке піднебіння; слизова оболонка глотки незначно гіперемована і набрякла.

Дифтерія гортані і трахеї: як правило, внаслідок поширення процесу з глотки; фібринозні плівки і набряк слизової оболонки спричиняють звуження просвіту дихальних шляхів. Симптоми: захриплість, афонія, дзвінкий «гавкаючий» кашель, задишка.

Дифтерія шкіри: ранова інфекція; хронічна виразка, яка не гоїться, вкрита брудно-сірим нальотом або заповнена некротичними масами.

Дифтерія може вражати й інші органи: кон’юнктиву, вухо, піхву, пряму кишку.

Ускладнення

Дифтерійний токсин також може потрапити у кров. Ускладнення від дифтерії можуть включати:

  • блокування дихальних шляхів;
  • інфекційно-токсичний шок;
  • пошкодження серцевого м’яза (міокардит);
  • ураження нервової системи;
  • нефрозонефрит;
  • легеневу інфекцію (дихальну недостатність або пневмонію).

Профілактика дифтерії

Попередити розвиток небезпечних ускладнень можна завдяки вакцинації дітей, згідно з Календарем профілактичних щеплень, і ревакцинація дорослих кожні 10 років. Вакцинація, як і перенесене захворювання, вже через 1–1,5 років не гарантує захисту від інфікування та захворювання, але у правильно щеплених недуга матиме набагато легший перебіг, ніж у тих, хто не має щеплень. Тому так важливо вчасно здійснювати як вакцинацію, так і ревакцинацію.

Щоб запобігти розповсюдженню хвороби, потрібне раннє виявлення хворого, його ізоляція та лікування, а також виявлення та санація бактеріоносіїв. Метою щеплення є створення антитоксичного імунітету проти дифтерії (правця), наявність якого практично ліквідує небезпеку розвитку важких форм дифтерії та допомагає зменшити захворюваність. Вакцинація відбувається у кабінетах щеплень дільничних поліклінічних закладів (безкоштовно).

Вакцинація дітей

Згідно з національним Календарем профілактичних щеплень, для вакцинації дітей проти дифтерії, кашлюку, правця на першому році життя можуть використовуватися вакцини як з ацелюлярним (АаКДП), для ослаблених дітей, так і з цільноклітинним (АКДП) кашлюковим компонентом. Вакцинація АКДП (АаКДП) вакциною здійснюється у: 2 місяці (перше щеплення), 4 місяці (друге щеплення), 6 місяців (третє щеплення). У 18 місяців проводиться ревакцинація. Ревакцинацію проти дифтерії та правця у 6 років проводять анатоксином дифтерійно-правцевим (далі — АДП), наступну у 16 років — анатоксином дифтерійно-правцевим зі зменшеним вмістом антигену (далі — АДП-М).

Вакцинація дорослих

Першу планову ревакцинацію дорослих за віком та епідпоказаннями, які раніше були щеплені, проводять АДП-М у віці 26 років з подальшою плановою ревакцинацією АДП-М з мінімальним інтервалом 10 років від попереднього щеплення АДП-М.


About the Author

Admin 1

Comments are closed here.