Menu
Туристична привабливість Сторожинеччини

Сторожинеччина – це край, де архітектурні шедеври гармоніюють я з неповторними творіннями природи. Чудові краєвиди, унікальні пам’ятки історії та культури, національна та конфесійна толерантність створюють привабливий туристичний клімат.

Сприятливі кліматичні умови, високий природно-рекреаційний потенціал, мальовничі ландшафти, гостинність і господарність місцевих жителів, затишок та національні традиції є визначальними для туристів при виборі відпочинку та релаксації.

 Сторожинець – місто у Чернівецькій області, адміністративний центр району. Розташований на лівому березі річки Серет, біля підніжжя Карпат, за 20 км на південний захід від Чернівців. Тут проживає більше 15 тисяч чоловік.Ратуша, Сторожинець

Уперше в історичних джерелах Сторожинець згадують 18 лютого 1448 року в грамоті молдавського господаря Романа ІІ. З 1854 року Сторожинець вже згадують як містечко, але без права торгу. Лише з 1892 року населений пункт почав користуватися такими правами. А 21 травня 1913 р. Сторожинець став містом. Цього року тут завершено прокладання водогону, діяла власна електростанція, каналізація, лікарня. Справжньою окрасою були Торговий майдан, Торгова вулиця, Буденецька вулиця, міський народний парк, культові споруди.

Найдавнішою церквою Сторожинця, що дійшла до нашого часу як унікальна пам’ятка церковної архітектури кінця XVIII ст., вважається церква Святих Гавриїла та Михаїла на Майдані. Вона збудована протягом 1796 – 1798 рр.

Першою найбільшою церквою населеного пункту є Свято-Георгіївська церква, збудована на кошти Катерини Гарсте, дружини Миколи Флондора, в 1829 р.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Перший костел був дерев’яний. Спорудили його на кошти Георга Флондора та капелана з Красни Іґнація Барти в 1857році. Упродовж 1865 – 1870 рр. на місці дерев’яної будівлі було споруджено кам’яний костел.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

За часів Австро-Угорщини (1774 – 1918 рр.) у Сторожинці діяли філії всіх центральних українських організацій: “Руська Бесіда”, “Українська школа”, міська “Читальня”, Українське “Касино”. Українське життя у місті проводили: відомий політичний діяч Т. Іваницький, управитель комерційного кооперативу Атаманюк, греко-католицький священик Миколай Волянський, інспектор народних шкіл Михайло Дашкевич, політичні лідери українського табору барон Микола Василько (почесний громадянин міста), Володимир Залозецький, Юрій Сербинюк, родина повітового лікаря Атанасія Окуневського, його дочка Софія Окуневська (1865 – 1926 рр., український громадський та культурний діяч, лікар), буковинський художник Пантелеймон Видинівський (1891-1978 рр., графік, маляр, каліграфіст, портретист).

У північно-західній стороні міста Сторожинець по вулиці Крейтера, 1 на території дендропарку знаходиться Сторожинецький лісовий коледж. У 1912 році лісовласник Оренштайн вирішив оточити свій новий будинок невеликим парком, який був створений на основі природного мішаного лісу, що укривав береги січки Сірет. Були завезені біля 40 видів різних порід дерев, які створили невеликий парк,  що прикрасив панський маєток.

Сторожинецький район було утворено 11 листопада 1940 р. У сучасних межах існує з 4 січня 1966 р. Його територія є найбільша в області. До складу району входять 38 сільських населених пунктів. Район лежить у південно-західній частині Чернівецької області, на півдні межує з Румунією, членом ЄС.

 

 

 

На відстані 7 км від районного центру Сторожинець та 30-ти км від Чернівців на мальовничих пагорбах, між якими тече річка Сірет, розкинулось село Ропча з давньою історією, з якою можна ознайомитися відвідавши музей етнографії і побуту, що розташований в Будинку культури с. Ропча.   Нині на території Ропчанської сільської ради проживають 3325 мешканців. У селі є церква Успіння Пресвятої Богородиці, загальноосвітня школа, Будинок культури, навчально-виховний комплекс, дитячий садочок. Безперечною візиткою культурного життя села є зразковий дитячий фольклорно-етнографічний колектив «Ізвораш» («Джерело»), лауреат районних, обласних всеукраїнських та міжнародних фестивалів, який заснувала в 1981 році вчителька історії, Заслужений працівник культури України Вікторія Костинян.

В районі діють 2 монастирі, 36 церков і 6 костьолів, більшості з яких понад 100 років.

Монастир Святих Жінок-Мироносиць розташований в селі Верхні Петрівці на хуторі Леорда. Він є окрасою цього села.

Будівництво жіночого монастиря розпочалося у 1994 році. Серед святинь, які приваблюють сюди прочан є: Ікона Божої Матері Всецариця «Пантанаса», яку написав монах Віталій, і яка є цілющою і помічною, Храмова ікона Святих Жінок-Мироносиць, яку написали в Почаївській Лаврі, Ікона Великомученика і целителя Пантелеймона з часточкою святих мощей, Хрест з Єрусалиму із оливкового дерева, який був освячений на гробі Господньому  на Голгофі (на ньому зображені фрагменти хресного шляху Спасителя), Хрест з кипарисового дерева із Єрусаліму з частинкою хреста  Господнєго, на якому був розіп’ятий Ісус Христос.

На території монастиря діє Михайлівська церква, під дзвіницею новий храм в честь Великомученика  цілителя Пантелеймона, у корпусі є храм Святих Жінок-Мироносиць. Обитель вже стала місцем паломництва православних християн  не лише з нашої країни, але й  із зарубіжжя.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

На найвищій точці хутора Леорда є колодязь, глибина якого 6 м. До речі,  у сусідів, що проживають на хуторі, колодязі зазвичай завглибшки 20 м. Люди вважають цей колодязь даром Божим, оскільки він наповнюється водою з джерела і ніколи не пересихає, навіть у дуже спекотні дні.  На хуторі також цвіте дуже рідкісна квітка жовтого кольору Леорда, на честь якої і названо поселенння.

Одне із старовинних сіл  району – село Іжівці. Перша писемна згадка про цей населений пункт зустрічається в архівному документі 17 серпня 1428 року. Іжівці розташоване на мальовничих пагорбах та зелених лугах за 20 км на південний захід від райцентру Сторожинець. Через село протікає річка Сіретель. Окрасою села є храм Святого Дмитрія – гордість жителів Іжівців. Його будівництво розпочато у 1994 році під керівництвом протоієрея Кіфу Костянтина і завершено у 2004 році.

Своєрідним  символом нинішнього села є лелека. До речі, у Іжівцях, у порівнянні з аналогічними селами Буковини, – найбільше матерів-героїнь. Нині в селі живе 5500 чоловік.

 

 

 

Село Чудей Сторожинецького району розташоване між річками Малий Сірет та Сіретель і через нього пролягає шосейний шлях Сторожинець-Красноїльськ. Цей населений пункт впродовж свого історичного розвитку неодноразово змінював назву (за Австро-Угорщини поселення називається Чудин, згодом  – Чудей, з 1946 року – Межиріччя, а від 6 квітня 1995 року селу повернули його колишню назву Чудей).

В одній з легенд розповідається про місцеве джерело з чудодійною водою, яка лікувала окремі недуги очей. Звідси, як вважають, – й походження назви села. Нині у селі функціонують лікарня, фельдшерсько-акушерська амбулаторія, дитячий заклад, 4 школи, Будинок національних культур, який звели у 1970 році. Окрім закладів дозвілля у селі функціонують приватні торгівельні комплекси, будують торговий центр. Також в селі є реабілітаційний центр, в якому живуть і лікуються одинокі та люди похилого віку.

Селище міського типу Красноїльськ (колись – Красна) вперше згадують у документі від 15 червня 1431 року. В центрі селища розміщений  історико – етнографічний музейний ансамбль, який об’єднує кілька пам’ятних споруд. Діють два храми – стара церква Святого Іоана Хрестителя та нова Святопокровська. Стара церква, згідно із архівними документами, була освячена у 1793 році. Нова – у 1990 році, а у 1992 році була зареєстрована та почала діяти. В цьому храмі зберігається чудотворна Красноїльська ікона Божої Матері.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

На прилеглій до церкви території розташований історико-етнографічний музей імені М. Емінеску, який був заснований у 1999 році з метою виховання у молоді пошани до збереження національних традицій та звичаїв, розвитку національної та духовної свідомості.

На куті Слатина з 2003 року діє жіночий монастир та будують монастирську церкву Святого Великомученика Іоана Сучавського.

Надзвичайно цікавими для туристів є куточки природи Красноїльська. Приміром, у витоках річки Солонець знаходиться унікальна криниця з соленою водою. Саме до неї у давні часи за ропою приїжджали люди не тільки зі Сторожинеччини, але й з навколишніх регіонів. Також на хуторі Сусени знаходиться унікальне джерело мінеральних вод, яке має свої цілющі і лікувальні властивості завдяки вмісту сірководню. У 2012 році з ініціативи Героя України Березовського Георгія Васильовича розпочато будівництво купалень на місці цього родовища. Збудовано каплицю, два басейни, будиночки для переодягання, кімнати відпочинку.

У селищі достатньо популярні старовинні обряди та звичаї. Зокрема не тільки у районі, але й за його межами відома «Красноїльська маланка», котра характерна поєднанням минулого і сучасного, різних стилів. Їй притаманні елементи клоунади, бутафорії, лицедійства.

Існує легенда – нібито святий Василь, рятуючись від невіруючих,  був вимушений носити маску на обличчі. Ось чому  на святі  «Маланка» є така традиція  – одягати маски. Традиція ця дуже давня. З давніх давен в селищі Красноїльськ жили цигани, які вчили маленьких  ведмедів танцювати, ходили з ними по хатах, заробляючи гроші. Коли ведмідь підростав цигани виводили його на ярмарок, де організовували виступ під звуки барабана. На це видовище  збиралися  натовпи людей, які платили ведмедю за виступ. З часом вони у своїх виступах на святі Маланки крім танцю «Ведмідь», танцюють танець «Коза з пастухом», який  в Красноїльську  танцюють і по сьогоднішній день. Існує декілька масок циган: «кортори» – це цигани, які  обдурюють, продають, міняють; «гадалки»- це циганки, які гадають людям.

У селищі у 2011 році започаткували ще одне свято «Красноїльська полонина».

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ТУРИСТИЧНИМИ СТЕЖКАМИ СТОРОЖИНЕЧЧИНИ

Перелік туристичних обєктів

Природні туристично-привабливі місцини

Ресторани та заклади харчування